Стаття з газети "Літературна Україна":

     Про те, як Оноре де Бальзак долав австро-угорсько-російський кордон у містечку Радзивилів (нині — Радивилів) сучасної Рівненщини на шляху до своєї коханої Евеліни Ганської у 1847—1849 роках, розповідають його дев’ять листів начальнику місцевої митниці Павлу Гаккелю. 
Їх уперше переклав українською мовою краєзнавець, письменник із Радивилова Володимир Ящук. Про цю роботу ми запитали у краєзнавця.
     — Як Ви довідалися про ці листи видатного француза?
     — Бальзакознавці зафіксували факт: відомий колекціонер автографів Бальзака Шпульберк де Лованжуль наприкінці XIX століття звернувся до сина Гаккеля — голови кавказького цензурного комітету Михайла Гаккеля, котрий мешкав на той час у Тифлісі, — з проханням надіслати йому всі дев’ять листів, написаних романістом до його батька. 22 жовтня 1891 року син відправив їх колекціонерові. Через кілька десятиліть вони з’явилися у французькому виданні, а згодом частину їх було опубліковано в «Литературном наследии» (Т.31—32. — М., 1937. — C.337—344). Ще в радянські часи мені надіслали цей том із бібліотеки імені М.Салтикова-Щедріна з тодішнього Ленінграда — всього на кілька днів.

   «Літаючі тарілки» для землян були і залишаються загадкою.
На Волині НЛО, як вважає невтомний дослідник історії з міста Радивилова Володимир Ящук, вперше реально проявилося у 1892 році і спричинило низку військових розслідувань.
     – Шукаючи в архівах матеріали з історії рідного краю, – розповідає Володимир Ящук, – я натрапив на цікаве свідчення, датоване ХІХ століттям, у якому йдеться про появу інопланетян над теренами колишньої Великої Волині. Це свідчення товариства уфологів стало співзвучним з публікацією у газеті “Свет” від 28 березня 1892 року. Тоді, зокрема, на газетній шпальті з’явився короткий лист якогось Н.Р.: “Милостивий пане редакторе! Вважаю за обов’язок повідомити вашу високошановану газету про появу вже не вперше в нас летючої машини. Її бачили 15, 17 і 23 березня цього року. Сього числа о 6 1/2 годині ранку її бачили за дві версти північніше Луцька Волинської губ., над с. Зміїнець. Бачили її солдати 3-го взводу 2-го ескадрону 33-го драгунського Ізюмського полку і селяни с. Зміїнець. Рух машини був зі сходу на захід. Політ швидший за політ птиці. Висота польоту може бути порівняна з висотою польоту журавля. Шум від руху цієї штуки було чути в селянських хатах…”

    Радивилівський поет Євген Гудима опублікував поему-диптих на тему Середньовіччя, виклавши власне бачення тієї обставини, як князь Микола Радзівілл Чорний став власником поселення (городні), котре отримало назву Радивилів. Поетично осмислюючи деякі факти з біографії Радзівіллів, автор засвідчив добре володіння історичним фактажем. Разом тим його твір базується на переказах та легендах, що дає підстави наповнити написане творчим домислом. Наскільки породжене цим домислом оправдане? Чи визнають за необхідне вчителі-філологи розглядати цей твір на уроках, присвячених вивченню літератури  рідного краю?

    Містечко Радивилів на Рівненщині не може похвалитися пам’ятками старовини. Хоча, за логікою обставин, мусило б такі мати. Як-не-як, понад 120 років прикордонного статусу, коли сюди заїздили найвищі посадовці Російської імперії, та ще чиновницька аристократія, яка вправлялася тут в епістолярному жанрі, а може, і в малюванні чи – згодом – фотосправі, повинні були залишити сліди в архівах, приватних зібраннях, колекціях.
    Гай-гай… Поки що вдалося натрапити лише на сущі крупинки минулих епох.
    Наприклад, добре відомо, що церква святого Олександра Невського, яка й нині слугує архітектурною окрасою міста, була вивершена і освячена в 1874 році. А де місцеві православні відправляли свої культові потреби раніше? Старі документи засвідчують, що ще в 1856 році на кошти вдови таємного радника Павла Каверіна була зведена кладовищна церква св. Павла Фівейського, причому саме на місці захоронення (в 1853 році) цього самого Каверіна, колишнього Калузького губернатора, батька командира Радзивилівської прикордонної бригади Петра Каверіна, який у петербурзький період життя приятелював із Олександром Пушкіним, Чаадаєвим, Грибоєдовим та іншими відомими людьми.
    Пам’ятаю, ще 35 років тому зацікавився

      505 років тому (1507) маршалком Волинських земель  став Костянтин Іванович Острозький, батько засновника Острозької академії Костянтина-Василія Острозького.

         340 років тому (1672) про Радивилів розповів у своїх нотатках дипломат Ульріх фон Вердум.

      180 років тому (1832) у Радивилові були поховані 34 учасники Польського національно-визвольного повстання (місце захоронення відоме).

      170 років від народження генерал-лейтенанта прикордонної варти в Радивилові Петра Тимофійовича Лазовського (1842 – 1910, був похований при церкві на Цибухові).

       165 років тому (1847) в Радивилів уперше приїхав, прямуючи до своєї майбутньої дружини на Поділля, французький письменник-романіст Оноре де Бальзак.

       130 років тому (1882) в Радивилові сталася велика пожежа, внаслідок якої згоріло 300 будинків, а ще через п’ять років пожежа знищила ще кілька десятків обійсть і винокурний завод.

       110 років тому (1902) в місті відкрилася народна школа (на базі трикласного народного училища).

     Великий француз Оноре де Бальзак відомий як один з найпродуктивніших світових прозаїків. Надбанням людства також стала історія зворушливого його кохання до польської графині Евеліни Ганської, яка жила в селищі Верхівня (нині Ружинський район Житомирської області). Аби дістатися до неї, у 1847 - 1849 роках класик декілька разів долав австро-угорсько-російський кордон у містечку Радзивилів (нині Радивилів) сучасної Рівненщини. Свідчення про це містяться у листах Бальзака да начальника місцевої митниці Павла Францовича Гаккеля. Завдяки ним ми маємо змогу побачити генія у дещо несподіваному ракурсі: як законослухняного громадянина і господарника, відповідальну людину, щирого товариша.

     Листи письменника переклав рівненський дослідник і літератор Володимир ЯЩУК. Про цю роботу веде із ним розмову кореспондент УКРІНФОРМу.     

    З 28 червня по 10 липня 1651 р. під містеч­ком Берестечком відбулася одна з найбільших битв воєнної історії Європи XVII ст. Тоді на Берестецькому ратному полі зібралися небачені на той час во­рогуючі воєнні сили – понад 150-тисячна армія польського короля Яна Казимира і не менше українське козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким та майже 60-тисячна союзна козакам кримсько-татарська армія.

    Під час руху противників до Берестечка Бро­ди та їх околиці, включаючи територію нинішнього Радивилівського району, стали ареною рейдів численних розвідувальних загонів, що їх посилали і поляки, і козаки, і татари.

    Карта України, на якій уперше позначили й Радзивилів (нині місто Радивилів Рівненської області), була складена понад 400 років тому. Щоправда, карта то незвична, адже північний напрямок на ній не вгорі, як це заведено в топографії, а внизу. Можна відшукати й позначення інших тутешніх населених пунктів – Дубна, Бродів, Берестечка, Хотина, Перенятина...

    Склав карту французький інженер Гійом Левассер де Боплан (бл. 1600 – 1673). Перебуваючи в 1630 – 1648 роках на службі у польського уряду, він керував будівництвом фортець на півдні України. Причетний і до будівництва замку в Підгірцях (разом з архі­тектором Андре дель Аква).

     Містечко Радивилів на Рівненщині не може похвалитися пам’ятками старовини. Хоча, за логікою обставин, мусило б такі мати. Як-не-як, понад 120 років прикордонного статусу, коли сюди заїздили найвищі посадовці Російської імперії, та ще чиновницька аристократія, яка вправлялася тут в епістолярному жанрі, а може, і в малюванні  чи – згодом – фотосправі, повинні були залишити сліди в архівах, приватних зібраннях, колекціях.

     Гай-гай… Поки що вдалося натрапити лише на сущі крупинки минулих епох.

     Наприклад, добре відомо, що церква святого Олександра Невського, яка й нині слугує архітектурною окрасою міста, була вивершена і освячена в 1874 році. А де місцеві православні відправляли свої культові потреби раніше? Старі документи засвідчують, що ще в 1856 році на кошти вдови таємного радника Павла Каверіна була зведена кладовищна церква св. Павла Фівейського, причому саме на місці захоронення (в 1853 році) цього самого Каверіна, колишнього Калузького губернатора, батька командира Радзивилівської прикордонної бригади Петра Каверіна, який у петербурзький період життя приятелював із Олександром Пушкіним, Чаадаєвим, Грибоєдовим та іншими відомими людьми.